Главная > Статьи > Страница9

Іонообмінні системи знезалізнення та пом’якшення води поширено застосовують кілька останніх десятиліть. Багато споживачів в Україні досить добре знайомі із принципами їхньої роботи. Пом’якшувачі – це «іонообмінники», які обмінюють кальцій та магній ( а також залізо) у воді на натрій. Вода рухається через шар іонообмінної смоли в резервуарі, іони кальцію і магнію залишають воду і прикріплюються до кульок смоли, витісняючи в обмін іони натрію. Користувачі додають у бак-солерозчинник таблетовану сіль, яка витрачається на періодичну регенерацію смоли та відновлює запас витраченого на «іонний обмін» натрію. Пом’якшувачі мають дуже високу ефективність і способи перетворити непридатну жорстку воду в м’яку воду, придатну для побутового використання. Однак, пом’якшувачі – далеко не ідеальні прилади.

Пом’якшувачі споживають велику кількість солі і ця сіль надалі потрапляє у стічні води. З цієї причини пом’якшувачі вважаються вкрай шкідливими для довкілля. Також багато споживачів не вважають приємним суб’єктивне відчуття «милкості» шкіри при користуванні дуже м’якою водою. Є питання щодо зростання концентрації натрію в пом’якшеній воді та його дії на здоров’я людини. Не менше питань до проблеми корозійної активності, спричиненої повним усуненням «карбонатної буферності» води. Викликають побоювання великі економічні витрати, пов’язані з постійними експлуатаційними витратами на таблетовану сіль – необхідний для регенерації смоли реагент. Нарікання споживачів викликає робота з важкими мішками солі, витрата великої кількості води на регенерацію, негативний вплив хлоридів на септичні системи, незрозумілість специфіки сервісного обслуговування пом’якшувача та програмування клапана управління.

Однак, всі ці недоліки не скорочують популярність систем знезалізнення з комплексним іонообмінним завантаженням або систем пом’якшення води. В Україні іонообмінні знезалізувачі та пом’якшувачі води стали «наріжним каменем» усієї сучасної індустрії побутової водопідготовки. Невеликі «дилери» та практикуючі інсталятори в галузі водопідготовки на сьогоднішній день основними своїми доходами зобов’язані продажу таблетованої солі, перезавантаженню відпрацьованої смоли в «іонообмінниках» та сервісному обслуговуванню іонообмінних установок. В Україні пом’якшувачі та комплексні фільтри знезалізнення та пом’якшення на основі іонного обміну  —  продукти у сфері побутової водопідготовки, кі продаються надзвичайно агресивно. Ставки високі. Продаж іонообмінного знезалізувача або пом’якшувача води завжди приносив високий початковий прибуток, формував бізнес сервісного обслуговування, створював передумови подальшої установки системи зворотного осмосу для вилучення натрію, яким іонообмінна смола насичує воду, закріплював на роки «соляну стежку» для споживача. Споживач ставав «дійною коровою». Навіщо змінювати добре продуманий та зручний бізнес-план, шукати альтернативні рішення з більшою економічністю та меншими недоліками? Необхідність змін відсутня якщо обидві сторони все влаштовує.

А чи існують  ли альтернативи?

Основними альтернативними системами традиційно вважалися магніти з постійним або змінним полем, які, як стверджували розробники, здатні змінити молекулярну орієнтацію солей жорсткості та усунути їхню здатність «прилипання» до труб та інших металевих поверхонь. Останніми роками ця сфера альтернативних рішень розширилася за рахунок досить дорогих «електронних» приладів, які обробляють воду електромагнітними імпульсами високої частоти. Однак, завжди існували сумніви щодо ступеня ефективності таких альтернативних рішень.

У чому проблеми оцінки ефективності альтернативних варіантів?

Ця проблема полягає в тому, що жодне альтернативне рішення не здатне фактично видалити кальцій і магній з води, як це роблять традиційні пом’якшувачі. Фактичне усунення солей жорсткості дозволяє легко перевірити оброблену воду простими тестами на жорсткість та об’єктивно продемонструвати те, що вода стала м’якою (тобто більше не містить кальцій та магній).

Продавці альтернативних систем не стверджують, що їхнє обладнання здатне видаляти кальцій. Після обробки води магнітним полем тести показують незмінну жорсткість води, тоді як продавці стверджують те, що ця жорсткість більше не утворює накип. Ця проблема з достовірним тестуванням ефективності стала практично непереборним бар’єром, з яким зіткнулися як продавці, так і потенційні покупці магнітів. Оскільки тесту на ефективність не було тестування здійснювали на двох трубопроводах — по одному трубопроводу пропускали воду, оброблену магнітом, по другому вихідну воду. Через кілька років трубопроводи розрізали та досліджували стан поверхні. Стан трубопроводу з обробкою магнітом був або кращим, або таким самим. ЄДИНОГО ПОЯСНЕННЯ НЕ БУЛО чому магніти працюють або не працюють у тих чи інших додатках, чим один відрізняється від іншого або чим дія на солі жорсткості постійного магніту відрізнялася від дії від електромагніту.

Багато років у світі навіть не робилися спроби створити надійні та прості методи тестування пристроїв запобігання накипу. В Україні та в усьому світі великі компанії були зацікавлені у вирішенні проблем жорсткості виключно методами «іонного обміну». Ініціативу у пошуку альтернативних рішень іонообмінного пом’якшення та способів кількісної оцінки їх ефективності ніхто з «великих гравців» не робив.

Однак, у Німеччині до проблеми пом’якшення без використання таблетованої солі поставилися серйозно, створили стандарти ефективності та надійні тестові процедури для безсольових установок кондиціювання води (установок запобігання накипу утворенню). Ці тести регламентують процес випробування та оцінки результатів. В ході тесту здійснюють подачу необробленої та кондиціонованої води із загальною жорсткістю 5,8 мг-екв/л зі швидкістю 20 л/хв протягом двох хвилин щогодини протягом п’яти днів у прозорі резервуари з нагрівальними елементами. Нагрівальні елементи підтримують температуру всередині резервуару 180°С. Через кілька днів порівнюють накип на нагрівальних елементах в кондиціонованій і необробленій воді.

Є тести – є можливість кількісної оцінки.