Червоні, коричневі або помаранчеві плями на раковині та унітазі, «іржавий» колір води, нафтовий (болотний) запах, опалесцентна масляниста плівка на поверхні води, липка бура слизова охра на внутрішніх стінках труб, в бачках унітазів і на картриджах механічної очистки. Усі ці ознаки вказують на наявність у воді не «просто заліза», як багатьом здається, а залізобактерій (Crenothrix polyspora, Gallionella ferruginea, Clonothrix). Залізобактерії – це мікроорганізми, які часто зустрічаються в грунті, поверхневих водах та воді неглибоких свердловин. Залізобактерії – це типова проблема насамперед «дрібних» свердловин. В глибокі свердловини залізобактерії також можуть бути внесені, наприклад, в процесі буріння, заміни або установки насоса. Бактеріальне забруднення завжди легше попередити, ніж потім усунути. Традиційні способи дезінфекції (хімічна обробка) не здатні забезпечити 100% ефективність.
Залізобактерії не викликають захворювання, проте вони відповідальні за плями, слизові відкладення в трубах і неприємні запахи у воді. Залізобактерії не виробляють сірководень, проте здатні створювати середовище, в якому розмножуються сірчані бактерії, які виробляють сірководень. У біоплівках, утворених нешкідливими залізобактеріями на поверхнях трубопроводів, формується середовище, в якому активно розмножуватимуться інші мікроорганізми, у тому числі патогенні бактерії та віруси.
Біоплівка із залізобактерій, сформована на поверхні звичайного картриджа механічного очищення з поліпропілену, здатна навіть умовно приносити користь, перетворюючи фільтруючу поверхню картриджа на первинний фільтр видалення заліза з води. Цей ефект пояснює “диво” часткового видалення з води розчиненого заліза картриджем з поліпропіленового волокна або піни з природним утворенням на поверхні біомаси із залізобактерій, екзополісахаридів та гідроксиду заліза.
Залізобактерії виносяться потоком води з джерела водопостачання у водопровідну мережу, закріплюються на стінках трубопроводів, на фільтруючих поверхнях, розмножуються, формують стійкі біоплівки, окислюють двовалентне залізо і відкладують на поверхні бактеріальних клітин гідроксид заліза. Енергія аеробного окиснення двовалентного заліза до тривалентної форми використовується залізобактеріями для власного життєзабезпечення – засвоєння вуглецю з вуглекислоти чи карбонатів у воді. Оскільки енергія окислення низька, заліза бактеріями окислюється багато. Охристі відкладення гідроксиду частково змиваються водою, погіршуючи її якість, частково перетворюються на щільні відкладення, що зменшують поперечний переріз трубопроводу.
Залізобактерії, окислене залізо та марганець, сірка та органічні сполуки – “вбивці” іонообмінних шарів у фільтрах. Біоплівки колонізують механічні та вугільні фільтри, виявляються сильнішими за будь-які “бактеріостатичні” властивості завантажень. Аераційні системи та фільтри-знезалізуваічі з гранульованим середовищем відносно легко екранують залізобактерії та переносять біообростання. Основні фактори підтримки працездатності таких фільтрів – якість протиточного промивання та періодичне ударне хлорування.
Як перемогти залізобактерії.
Як перший крок виконують фізичне усунення відкладень. Насосне обладнання, кабель, водоподавальна труба – все підлягає ретельному очищенню від слизових нашарувань та охристих відкладень. Поверхня обсадної труби також має бути очищена. Фізичне видалення супроводжується подальшою хімічною обробкою води окисником-біоцидом. Як альтернатива хімічній обробці – метод пастеризації. У свердловину подають пару або гарячу воду, підтримуючи протягом 30 хвилин температуру води у свердловині не нижче 60оС. Це ефективний, екологічно чистий, безреагентний, але дорогий спосіб боротьби з вегетативними формами мікроорганізмів.
Найпопулярніший метод – шокове хлорування.
Хімічна дезінфекція – найпопулярніший і найчастіше застосовуваний метод усунення залізобактерій. Використовують поверхнево-активні речовини у поєднанні з дезінфікуючими засобами – біоцидами та окислювачами. Популярний і недорогий засіб для дезінфекції – побутовий хлорний відбілювач, який містить водний розчин гіпохлориту натрію і ПАВи. Ефективна дезінфекція води у свердловині передбачає дотримання трьох основних умов: дози біоциду (не менше 1 літра відбілювача на 100 літрів води), часу контакту (експозиція близько 24 годин), наявності перемішування та рециркуляції. В ідеалі перед додаванням дезінфікуючої речовини свердловина має бути «прокачана до чистої води», а відкладення максимально вилучені. Тяжке зараження свердловини та системи водопостачання залізобактеріями може вимагати кількох повторних процедур. Після 24-х годинної експозиції біоциду у свердловині та трубопроводах воду зі свердловини відкачують, а водопровідну систему промивають. Шокове хлорування не дозволяє перемогти залізобактерії, але дозволяє здійснювати контроль за їх розмноженням.
